Жив-був психолог на світі.
Довго робив він в освіті,
Школа на нього чекала -
Аж на півставки прийняла.
Була у нього шухляда -
Йому кабінету не стало.
Там він складав свої тести,
Так - щоб додому не нести.
Про кабінет і диванчик
Була в психолога мрія.
Не забаганки, не нявчик, -
Тиха невинна надія.
Діти його так любили, все у свій клас лиш просили:
"Зайдіть до нас на математиці, тільки не на інформатиці,
а ще краще - візьміть нас на фізиці, не поставлять нам знов одиниці".
З вчителями психолог жив дружно,
якщо було комусь з них сутужно
він послухав, спитав, щось порадив, -
помогти був завжди людям радий.
Всім психолог наш був задоволений, лиш зарплатою трохи знедолений.
А старші колеги казали: "Ти знаєш, ми скільки чекали?
За 10 із хвостиком років дадуть тобі 20 відсотків.
Потерпи, і перечекай, ти роботу свою не лишай".
Багато йому обіцялося, безхмарне життя малювалося.
А життя по своєму котилося і по різному йому доводилося.
Він Фрейда по ночах читав, все нові книжки купував,
і поки усім другим спалося, над собою йому працювалося.
За роками роки проносилися, а знайомі люди хвалилися:
"А я меблі купив!", "А мій син поступив", "А я дім збудував", "А я гроші там вклав"...
Що ж психолог мовчить - не втрутився? Чи здалося, чи справді знітився?
"Все потрібне, про що ви кажете, не порівнюйте, і не зважуйте.
Для душі я купляв, для душі поступав, у душі будував, в неї гроші вкладав.
Не судіть, якщо щось не склалося. На віки воно будувалося..."
Отака вона, наша казочка: про психолога віршів в'язочка.
Вам спасибі за те, що послухали, а нам легше, що знайшли "вуха" ми.
А ви, діти, не йдіть на психолога, бо життя нині - дуже дорого.
Для терплячих лише ця професія, бо болючі усі ті процеси, що у душах людських відбуваються,
за годину - ой, не виправляються!
Для гуманних лише ця робота, бо є душі такі, як болото,
а є світлі, надійні і добрі, - от для них ми працюєм сьогодні.
Немає коментарів:
Дописати коментар